Загальні вибори та гарні спогади
Vox populi...
6 травня відбулись вибори до нижньої палати британського парламенту. Жодна з партій, що приймали участь у виборах, не змогла забезпечити собі переважної більшості у 326 місць. Станом на 17:52 місцевого часу (19:52 за Києвом), консерватори стали найбільшою партією з 306 місцями (36,1% голосів), лейбористи отримали 258 місць (29,1% голосів), ліберальні-демократи займуть в майбутньому парламенті 94 місця (несподівано мала цифра, враховуючи попередні опитування). 28 місць, що залишились займуть представники менших партій. Вперше в історії одне місце в парламенті отримала партія зелених. Їх лідер Каролін Лукас перемогла найближчого конкурентку Ненсі Платтс, від лейбористів, з перевагою у майже 1000 голосів.
Цьогорічні вибори відзначились високою явкою виборців – понад 65%. Не всі дільниці були готовими до такої високої політичної активності громадян. В Манчестері, Ньюкаслі, Бірмімгемі та Шефілді сотні виборців не змогли проголосувати, через те що дільниці просто не змогли прийняти всіх бажаючих, а на одній з дільниць в Ліверпулі просто не вистачило бюлетенів для голосування.
Вибори, непередбачувані, як погода.
Ще недавно, оглядачі, посилаючись на результати різних опитувань, пророкували впевнену перемогу консерваторів. За 13 років перебування при владі, лейбористам багато вдалось (мир в Північній Ірландії, падіння рівня злочинності, непоганий, порівняно з іншими розвинутими країнами, вихід з фінансової кризи), але вони зазнали багато невдач і не виконали багато обіцянок. До того ж, здоровий глузд підказує, що за 13 років будь-яка партія втратить популярність (КПРС і КПК є виключеннями), і конкурент, який запропонує зміни, матиме шанси на перемогу. У квітні 2009 року консерватори випереджали лейбористів на 20%, і здавалось, що прем’єр-міністру Гордону Брауну вже треба шукати нову роботу.
Але чим ближчими ставали вибори, тим меншим ставав розрив між консерваторами та лейбористами. Якщо в жовтні 2009 він становив 17%, то в січні 2010 він скоротився до 12%, а в березні до 5%. Незважаючи на складний характер, низьку особисту популярність (порівняно з лідером опозиції Девідом Кемероном), численні спроби внутріпартійного перевороту, Гордон Браун, справляв враження надійного кандидата на посаду керівника уряду, який зможе вивести країну із вельми складної економічної ситуації (дефіцит бюджету цього року складатиме понад 160 млрд фунтів).
То чим запам’ятається кампанія 2010 року? Напевно, теледебатами, несподіваною популярністю ліберальних-демократів, та пригодою Гордона Брауна і Джіліан Дафі І ще тим, що в результаті виборів, Сполучене королівство, вперше за 36 років отримало “підвішений парламент”.
Троє в одному човні.
Загальні вибори 2010 року – перші під час яких лідери трьох найбільших британських партій брали участь у телевізійних дебатах. В Сполученому Королівстві існує довга традиція дебатів між лідерами найбільших партій в Парламенті (так звані Питання до прем’єра), але за п’ятдесят років британські політики так і не наважились включити дебати до передвиборчої кампанії. Втім, втрата довіри до політиків, та падіння інтересу до політичного життя, після скандалу з витратами парламентарів 2009 року змусили політичні сили шукати нові засоби, аби включити виборців в процес. Телевізійні дебати стали одним з цих засобів.
Регламент проведення дебатів узгоджувався протягом трьох місяців представниками трьох найбільших партій, та трьох провідних телекомпаній країни, і налічував 76 пунктів. Було проведено три раунди дебатів, в трьох різних регіонах Англії, кожен з раундів “приймала” одна з трьох телекомпаній – в Манчестері АйТіВі, в Брістолі Брітіш Скай Бродкастінг, в університеті Бірмінгемі – БіБіСі. Перший раунд був присвячений проблемам внутрішньої політики, другий – міжнародним відносинам, третій – економічним питанням. Питання кандидатам на посаду прем’єра задавала аудиторія, яка складалась з людей, які живуть в радиусі 30 миль від місця проведення трансляції.
Перший раунд дебатів подивилось 9,4 млн глядачів. Вже за декілька хвилин по закінченню стало зрозуміло, що вони змінили хід перегонів. Згідно опитувань їх переможцем став лідер ліберал-демократів Нік Клегг. Популярність ліб-демівців зросла настільки, що виборчу кампанію почали називати “перегонами трьох скакунів”. Теледебати змусили змінити передвиборчу стратегію двох найбільших партій – консерватори почали більше уваги приділяти ліберальним-демократам, лейбористи перестали говорити про можливість об’єднання з партією Ніка Клегга.
Дебати повернули інтерес британців до політики – незвична висока явка виборців один з доказів. Дебати напевно змінили те, яким чином будуть проводитись наступні загальні вибори. І зрештою, дебати стали тією зміною яка була так необхідна для всієї передвиборчої кампанії.
Злет і падіння ліберальних-демократів
Нік Клегг і його партія стали найбільшою сенсацією цих виборів. За опитуваннями, в певні дні кампанії ліберальних-демократів підтримувало більше людей ніж лейбористів, а сам Нік Клег був популярнішим за Девіда Кемерона та Гордона Брауна, і трохи менш популярним ніж Уінстон Черчіль. “Прорив” ліберальних-демократів стався завдяки, дуже вдалому виступу Ніка Клегга в першому раунді теледебатів та його більш ніж вдалого виступу на перших теледебатах, де йому вдалось подати себе як третю силу, непричетну до “старої політики” і єдиним кандидатом, спроможним втілити зміни. Вже наступного дня після першого туру дебатів рейтинг ліберал-демократів злетів на 10% і становив 28%.
Ще до початку передвиборчої кампанії, коли ймовірною стала перспектива “підвішеного парламенту”, ліберальні-демократи опинились в ролі “тих хто робить королів”. Підтримка яку показали опитування після першого раунду дебатів, здавалось зацементувала позиції партії. Під час кампанії Нік Клегг заявив, що якщо його партія отримає більше голосів ніж лейбористи, він буде вимагати відставки Гордона Брауна з посади прем’єра.
Результати які отримали ліб-демівці у голосуванні 6 травня, стали ще більшим сюрпризом ніж злет їх популярності під час кампанії. Всупереч прогнозам, ліб-демівці не отримали нових місць, а навпаки втратили 5 місць у Палаті Общин. Зарано робити висновки, щодо причин які привели до поразки партії Ніка Клегга, але очевидно, що відверто про-європейська позиція партії зіграла свою роль. В третьому раунді дебатів, 28 квітня, що був присвячений економічним питанням, Клегг заявив що Великобританія має приєднатись до єврозони, “в свій час”. Ідея, не дуже популярна в Сполученому королівстві, з початком першотравневих заворушень в Греції, стала небезпечним тягарем, якого ліб-демівцям не вдалось позбутись.
Неймовірна пригода Гордона Брауна та місіс Діффі
Зустрічі з виборцями – нелегке випробування для політика. В першу чергу через непередбачуваність ситуації – невдоволені виборці можуть кинути в політика яйцем, почати сваритись з ним, або просто обізвуть його. Або, що найгірше, політик сам обізве виборця.
Передостанній тиждень виборчої кампанії приніс неприємні сюрпризи лідерам всіх трьох найбільших партій. Джонатан Бартлі, батько дитини з обмеженими можливостями, посварився з Девізом Кемероном, через те, що консерватори на думку пана Бартлі ускладнять його дитині вступ до нормальної школи. Студентка з Бірмінгему Майя Блек розкритикувала заходи, якими Ніка Клегг збирався боротись з безробіттям. Але найгірше сталось з прем’єр-міністром Гордоном Брауном, який 27 квітня після зустрічі з мешеканкою Рашдейла, Джиліан Даффі, назвав її “нетерпимою”.
Ця зустріч з виборцями проводилась в присутності певної кількості журналістів. Премєр розпиатв пані Даффі про її життя, роботу, родину. Пані Даффі, вдова, яка давно підтримує лейбористів, розпитувала прем’єра (правда постійно перебиваючи його відповіді) про податки, про піклування про пенсіонерів, зловживання соціальною допомогою. Серед іншого вона запитала, і про імміграцію. “Всі ці східні європейці, які приїжджають, звідки вони всі навалюються?”. Прем’єр посміхаючись пояснив, що європейці їдуть до Британії, так само як і британці їдуть в Європу. Після цього вони пані Даффі запитала про освіту, потім поговорили про її онуків і прем’єр подякував за зустріч. Прем’єр сів в машину, пані Даффі залишилась з журналістами, розповідати наскільки їй сподобалась зустріч з премєром.
На нещастя прем’єра Брауна, сівши в машину, він забув вимкнути радіо мікрофон, який повісили на нього журналісти телекомпанії Скай. Не підозрюючи, що його слова записують, Гордон Браун назвав зустріч “катастрофою”, і сказав, що його не мали ставити поряд з “з тією жінкою”. Відповідаючи помічнику, про що говорила пані Даффі, Гордон Браун сказав: “О про все. Вона просто одна з тих нетерпимих жінок… Каже що підтримує лейбористів… Ні, це просто сміховинно…”. Вже за двадцять хвилин запис був в національному ефірі.
Премєр дізнався про свою помилку під час прямого ефіру радіостанції БіБіСі Редіо Ту. Кадри, на яких слухаючи запис розмови Гордон Браун закриває обличчя рукою, потрапили до всіх телевізійних новин. Вже за дві години прем’єр особисто прибув до пані Даффі, аби вибачитись. Вибачення були прийнятті, але наступного дня пані Даффі вирішила поїхати з дому, через велику увагу журналістів до її особи.
Неприємна ситуація з пані Даффі не сильно вплинула на підтримку прем’єра. По перше, його неприємний характер та складності у спілкування відомо давно, і черговий “ляп” прем’єра не став сюрпризом. А по-друге, ті виборці які збирались голосувати за Гордона Брауна, вибирали не приємного хлопця, а людину що може вирішити складні економічні проблеми з якими стикнулось Сполученне королівство. Наступного дня після інциденту премєр сказав “Робота премєра зобовязує до багатьох речей, і як ви бачили вчора я не все роблю вірно, але знаю як керувати економікою в гарні і погані часи”.
Ані Девід Кемерон, ані Нік Клегг не згадали про інцидент з пані Дафі. Можливо, через британську любов до “чесної гри”, а може через те, що будь-хто з них, міг опинитись на місці Гордона Брауна.
“Підвісити їх!”
Незважаючи на втрати, ліберальні-демократи залишаються головним фактором, який вплине на формування нового уряду. Вранці 7 травня, коментуючи результати виборів, Нік Клегг заявив, що партія яка отримала найбільше голосів має першою “спробувати сформувати новий уряд”. Девід Кемерон запропонував ліберальним демократам “велику та відкриту угоду”, завдяки який дві партії змогли б справитись з економічними викликами, які стоять перед країною.
Альянс консерваторів та ліберальних-демократів займе 361 місце в парламенті, приблизно на 40 місць більше, ніж потрібно для конституційної більшості. Але, визначаючи межі альянсу Девід Кемерон наголосив, що питання розширення повноважень Євросоюзу, питання боротьби з імміграцією, та питання ядерного потенціалу країни не обговорюються.
Гордон Браун, визнавши право ліберальних-демократів спочатку провести переговори з консерваторами: “Пан Кемерон і пан Клег мають провести консультації стільки часу, скільки вважатимуть за потрібне”. Але чинний прем’єр заявив, що “якщо обговорення між закінчаться нічим, я буду радий обговорити з паном Клеггом, питання, де можливе певна згода між нашими партіями”. Перше питання – це вирішення складних економічних питань, а друге – політична реформа, яка включає в себе реформу системи голосування. Спільні сили лейбористів та ліберальних демократів складатимуть всього 316 місць, на десять менше ніж потрібно для конституційної більшості.
UK My Love 