У одної старої пані з роману Бредбері, була проблема з дітьми. Діти були певні, що пані з’явилась на світ одразу сімдесятирічною і відмовлялись вірити, що та колись була маленькою дівчинкою. Жодні докази, які надавала пані, не могли переконати дітей. Зрештою, пані визнала, що діти праві, і вона народилась вже старою.
Такі історії трапляються не тільки у романах. Нам важко уявити знайомих молодшими за той вік, в якому ми їх зустріли. Тільки якщо знайомі проявлять наполегливість, і покажуть нам свої фотоальбоми, ми не залишимось із враженням, ніби вони народились вже двадцяти-, тридцяти-, сорока-і-більше-річними.
Що ж стосується людей відомих але не знайомих, тут ця, і без того складна, справа стає майже неможливою. Навіть фотографії не є гарантією успіху, оскільки роздивляючись їх, все одно ловиш себе на думці, що діти та підлітки, зображені на них, не мають жодного відношення до “справжнього Чарльза Дарвіна”, “справжньої Маргарет Тетчер” чи “справжнього Джона Ленона”. “Хіба що трохи схожий. Але, якщо чесно — зовсім інша особа”.
В списку тих, кого складно уявити молодим, Уінстон Черчілль займає одне з перших місць. Важко повірити, що цей, лисий, грубий чоловік, більше схожий на бульдога з видатним родоводом, ніж на нащадка давнього аристократичного роду, міг колись бути дитиною. Цілком очевидно, що він народився шістдесятирічним – в краватці-метелику, з сигарою у роті, заважав гувернантці вигуками “Never give in… never, never, never, never!”, та відмовлявся брати соску, якщо в пляшці було щось відмінне від віскі з содовою… Черчілль був юним? Навряд.
UK My Love 